Галичина.Інфо

Спекотне літо чотирнадцятого року

Спекотне літо чотирнадцятого року Тепер-ка стало модньо хизуватися мертвими героями, помирати за щось, вбивати когось за ідею; нині модньо бути імбицилом, воювати супроти ідіотів, коритися волі дебілів. Та пощо до цієї когорти тулитися людині розумній? З остраху цькувань і ріжних таврувань - зрефлексують заледве неповнолітні, за умови браку освіти і життєвої науки. То пощо? Не знаю. Тому й не буду. Не буду брехати собі, і перед иншими кривити душею задарма не стану.

Бо те що діється в зоні АТО - це бздурство. І гріх. Я не стану грішити, і не піду вбивати. Це не моя земля і не мої люди, вони ніколи не були моїми. Я не складатиму жертву за чужинців, - не застерігаю ані морального права, ані найменшого бажання. Я смію говорити так, бо ніколи не репетував "єдина країна", бо знаю - що воно того не вартує. Уся ця катавасія - не вартує і одного життя!

Я бачу натовпи зомбі, я бачу живих мерців зовсім поруч. В натовпі розрізняю людей, часом - цілком адекватних, але - безвольних. Вони не сміють сказати правду, вони бояться осуду мерців. А я не боюся мерців, бо вони мені не шкодять, не зашкодять - бо я живий. Біологія мого мозку ще триває, відтак, мені не страшно. І не буде соромно опісля. Мені не буде соромно тоді, коли вцілілі, але з покалічені Духом, недогерої повернуться домів. Бо "героями" номінують лише мертвих двічі.

Маю підозру, що однією з причин затуманення критичного розуму є погідні умови. Надто спекотним видалося це літо. Спека має безпосередній вплив на перебіг біологічних процесів. Надмірна спека шкодить. Це є однією з причин підвищення рівня смертності в Україні і передумовою іншої причини. Однаково, наслідки однакі, тож статистичну вибірку відносно причин і наслідків витворити не видається можливим.

Але спека спадає. Онде, в Галичині другий день дощить. І це вселяло б надію. Але - Надійка виїхала за кордон, - на навчання, чи роботу, чи по сімейним обставинам тощо. Бо що мала робити? Таке життє. Одне. В кожного. Його власне. І власність ця неподільна і незаперечна, для людей розумних, звісно, - теперішніх Надійчиних сусідів. Але мені та Надійка без причини, - в мене дружина Віра.

Не певен чи в цій країні ще можливо апелювати до свободи віросповідань, але я Вірю! Я беззаперечно Вірю в те що знаю - в сім'ю, родину, друзів, Галичину. А в те що не знаю - не Вірю. Я не знаю Донбас. І не ставлю собі це в провину.

Але ті, хто вірять в "єдину країну" напевне мусять померти, або скалічитися, або що. З щитом, а чи на щиті, - однакові, ті хто, по війні, залишить зону АТО - тавруватимуть себе перед Богом, бо є за що. Бо пощо було вбивати мертвих Духом і не посіяти живе зерно?

Тож "хай мертві хоронять своїх мерців". А я маю до роботи інше - зобов'язаний бо в надкороткий термін стати героєм, без крові, живим, не для всіх, але для моєї доньки. Я Вірю, бо знаю, жодна річ в цьому світі не завадить мені у цьому.

А спекотне літо чотирнадцятого року мине. І біологія мозку, за більш сприятливих умов, здомінує над рефлексами. Живі, напівживі і мертві ходитимуть одними вулицями, перетинатимуться, їх погляди перечіпатимуться, і навіть тих, хто втратить зір чи очі. Наші погляди також, ймовірно, колись перетнуться. Якщо ти житимеш - ця ймовірність висока.

Рекомендовано до перегляду:

» » Спекотне літо чотирнадцятого року

Цей день в історії.
30 березня:

Сьогодні немає свят та памятних дат.
  • dle шаблоны бесплатно
  • ,
  • Игры для Андройд
  • Усі права застережено.
    Передруки без зворотнього посилання заборонено.
    galychyna.info © 2010-2014